09.12.2015 25-річчя архієрейського служіння Предстоятеля УПЦ Печать

9 грудня, у день 25-річчя архієрейської хіротонії Предстоятеля Української Православної Церкви, Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія, в Успенському соборі Свято-Успенської Києво-Печерської Лаври відбулася Божественна літургія.

Богослужіння очолив Блаженніший Митрополит Онуфрій. Його Блаженству співслужив митрополит Миколаївський і Очаківський Питирим разом з іншими архієреями Української Православної Церкви. За Літургією була піднесена сугуба молитва за мир в Україні.

По завершенні літургії митрополит Питирим привітав Предстоятеля Церкви з ювілеєм.





Цього ж дня Предстоятель УПЦ разом із Преосвященними архієреями відвідав могилу спочилого Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, де підніс заупокійну молитву за Його Блаженством.

01
01
02
02
03
03
04
04
05
05
06
06
07
07
08
08
09
09
10
10
11
11
12
12
13
13
14
14
15
15
16
16
17
17
18
18
19
19
20
20
21
21
22
22
23
23
24
24
25
25

Фото: офіційний сайт УПЦ, Діонісій Корєлов




Закладення Великої Церкви Печерської. Обставини, що передували закладці храму.
Чудесне запрошення будівничих.

Оповідь про заснування Великої Церкви Печерської знаходимо в короткому викладі в літописному матеріалі, а в поширеному – в спеціальному розділі Патерика, написаному пострижеником Печерського монастиря святителем Симоном на основі “Житія преподобного Антонія”, а також давніх літописних записів та монастирських переказів.

Преподобний Феодосій на початку 1070-х років задумувався до перенесення монастиря на просторіше, місце. Задумувався він, вірогідно, і про будівництво величного монастирського храму. Проте, попри численні чудеса, які схиляли його до того, ситуація в місті навряд чи сприяла швидкому втіленню цієї ідеї.

Тільки після відносної стабілізації ситуації в державі та замирення монастиря з князем преподобний Феодосій міг приступити до будівництва, тим більше, що був спонуканий до того дивовижним чудом, одним із тих великих чудес, які супроводжували всю історію побудови Великої Церкви. До Києва прибула бригада грецьких будівничих, які стверджували, що були найняті в Константинополі якоюсь царицею і преподобними Антонієм і Феодосієм! Причому їхня трьохлітня робота була оплачена! “І відказав Антоній: “О, чада, ми ніколи не покидали краю цього”. Греки ж клятвено твердили, що «[не лише] од ваших рук золото взяли перед багатьма свідками, а й до корабля з ними вас провели”. Вражені будівничі в майбутньому лишилися жити в обителі до кінця життя й поховані в Ближніх печерах.

І тоді “отець наш Феодосій, виповнившись Духа Святого, почав Благодаттю Божою підвизатися, аби переселитися тому [монастиреві] на інше місце. За допомогою Святого Духа почав мурувати велику церкву в ім’я Святої Богородиці й Пріснодіви Марії. Перша бо церква дерев’яна була і замала для братії. На початок такої справи зібралося безліч людей, і одні показували одне місце для будівництва, інші — друге, але не було ліпшого місця від ближнього княжого поля. І ось, за устроєм Божим, їхав мимо благовірний князь Святослав і, побачивши силу народу, запитав, що роблять тут. І, дізнавшись, повернув коня й під’їхав до них. І, як від Бога подвигнутий, показав їм місце на своєму полі, повелівши тут заснувати ту церкву” – свідчить житіє преподобного Феодосія.

Точне ж місцеположення Великої Церкви було вказане печерянам самим Господом, за молитвою преподобного Антонія. Святий стáрець обіцяв на ранок показати місце майбутнього будівництва. “I тієї ночі, як молився він, явився йому Господь, кажучи: “Отримав ти Благодать переді Мною”. Антоній же мовить: “Господи, коли отримав Благодать перед Тобою, то [нехай] буде по всій землі роса, а на місці, яке велиш освятити, хай буде сухо”. Назавтра знайшли сухим місце, де тепер церква стоїть, а по всій землі роса. Другої ж ночі так само помолившись, каже: “Хай буде вся земля суха, а на місці святому — роса”. I, пішовши, знайшов таке. Третього ж дня, ставши на місці тому, помолився… I, звівши руки до неба, сказав Антоній голосно: “Послухай мене, Господи, послухай мене! Щоб зрозуміли всі, що Ти хочеш цього!” I зразу спав вогонь із небес, і спалив усі дерева та тернину, і, росу висушивши, просіку сотворив, подібну до рову. Ті ж, що були зі святим, упали, як мертві”.

Храм був освячений на честь Успінню Богородиці. Проте, узвичаєна в сучасній науковій та популярній літературі назва “Успенський собор” – пізнього походження. Самі печеряни називали храм тільки церквою – “Великою Церквою Печерською”. Справа в тому, що “собор” – це звичайно кафедральний храм, а Велика Церква аж до часу остаточної втрати Лаврою своєї ставропігії ніколи не була кафедрою київського чи будь-якого іншого архієрея (хоча деякі її архимандрити носили також архієрейський титул). Греками-будівничими були принесені до Києва дані їм Царицею Небесною мощі святих мучеників Артемія, Полієвкта, Леонтія, Акакія, Арефи, Якова, та Федора, які були покладені в основу фундаментів.



За матеріалами праці "Святиня. Історія Києво-Печерської лаври"
Автор: Ірина Жиленко, кандидат богослов’я, провідний науковий співробітник Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника