26 березня митрополит Миколаївський і Очаківський Питирим звершив Божественну літургію Передосвячених дарів у храмі на честь святителя Афанасія с.Афанасіївка Снігурівського округу. Архіпастирю співслужили секретар єпархії протоієрей Петро Струкало, благочинний округу і настоятель храму протоієрей Василь Худьо та духовенство єпархії.

Духівник єпархії архімандрит Серафим (Василишин) прийняв сповідь духовенства Березнегуватського і Снігурівського округів.

На зворотньому шляху Правлячий архієрей відвідав храм преподобного Амфілохія Почаївського у селі Партизанське Воскресенського благочиння, який був пошкоджений внаслідок бойових дій.

01

02

03

04

05

06

07

08

09

10

11

12

13

14

15

01

02

03

04

05

06

07

26 березня також святкується день пам'яті cвятителя Никифора.

Святитель Никифор Сповідник народився у Константинополі у другій половині VIII століття. Глибока віра та готовність до подвигу сповідництва були закладені у ньому його батьками, Феодором та Євдокією. Вони дали синові справжнє християнське виховання, підкріплене прикладом їхнього власного життя. Його батько постраждав як сповідник православ’я від імператора-іконоборця Костянтина Копроніма (740–775). Мати, що розділяла всі випробування свого чоловіка, пішла за ним у вигнання, а після його смерті повернулася до Константинополя і закінчила життя у чернецтві. Святий Никифор отримав гарну світську освіту, але найбільше вивчав Писання та читав духовні книги.

За царювання Лева IV (775–780) святий Никифор отримав звання царського радника. Перебуваючи при царському дворі, він продовжував вести суворе, доброчесне життя, твердо зберігав чистоту православної віри та ревно захищав шанування святих ікон. Після смерті Лева IV, за царювання Костянтина VI (780-797) та його матері святої Ірини, в 787 році в Нікеї був скликаний VII Вселенський Собор, який засудив іконоборчу єресь. Глибоко знаючи Святе Письмо, святий Никифор від імені імператора виступив на Соборі на захист православ’я, чим надав велику допомогу святим отцям Собору.

Після Собору святитель Никифор кілька років залишався при дворі, але повне суєти життя все більше і більше обтяжувало святого. Він залишив службу і оселився на самоті, при Босфорі, проводячи життя в наукових працях, безмовності, пості та молитві. Святий Никифор збудував церкву, заснував монастир і вів строге чернече життя ще до прийняття чернечого постригу.

У царювання імператора Никифора I (802-811), після смерті святого патріарха Тарасія (784-806), святого Никифора було обрано на його місце. Він прийняв чернечий постриг і священничий сан і був зведений на патріарший престол 12 квітня 806 року, в день святої Пасхи.

При імператорі Леві V Вірменині (813–820), ярому прихильнику іконоборчої єресі, для Церкви знову почався період смут і гонінь. Імператор відразу розпочав відкрите гоніння на православ’я, оскільки іконоборство було засуджено VII Вселенським Собором. Святий патріарх продовжував служити у Великій церкві, сміливо переконуючи народ зберігати православну віру, і проводив послідовну боротьбу з єрессю. Імператор почав викликати із заслання єпископів і кліриків, відлучених від Церкви VII Вселенським Собором. Склавши з них єретичний собор, імператор зажадав, щоб патріарх з’явився для дебатів про віру. Патріарх відмовився розмірковувати про віру з єретиками, оскільки вчення іконоборців було заусуджено VII Вселенським Собором. Він усіляко намагався переконати імператора та його оточення, безбоязно роз’яснював народу вчення про шанування святих ікон, написав умовляння до імператриці та градоначальника Євтіхіана, найближчого до імператора сановника, приєднавши наприкінці пророче слово про швидку загибель. Тоді єретичний собор відлучив від Церкви святого патріарха Никифора та його попередників – блаженно покійних патріархів Тарасія та Германа. Святий Никифор був засланий спочатку до монастиря в Хрисополь, а потім – на острів Проконніс у Мармуровому морі. Після 13 років поневірянь та скорбот 2 червня 828 року святий патріарх Никифор помер у вигнанні.

13 березня 847 року нетлінні мощі святого патріарха Никифора, що пролежали в землі 19 років, з урочистістю були перенесені до Константинополя до соборної церкви Святої Софії.

Святитель Никифор був видатним церковним діячем свого часу, “прикрасою віку і кафедри” і, багато послуживши Церкві, залишив велику духовну спадщину – численні праці історичного, догматичного та канонічного змісту.

Джерело інформації...